— Що хорошого в тому, щоб лежати в ліжку весь день?
— Мені не треба нікого бачити.
— Тобі це подобається?
— О, так.
Ті, хто читав “Ловця у житі” (‘The Catcher in the Rye‘), точно згадають свої неоднозначні враження від головного героя. Хтось може сміятися з Голдена, хтось його розуміє. Головний герой ні в чому не мав потреби: ні в грошах, ні в сім’ї, ні в любові, але був нещасним, бо міг розгледіти суть світу. Те, на що ми зазвичай заплющуємо очі, він бачив чітко й відмовлявся це ігнорувати — брехню, удавання, збоченість. Спостерігаючи зворотний бік суспільства, він не міг у нього вписатися і не хотів дорослішати.
Але що було б із Голденом, якби він народився не в забезпеченій родині, а в сім’ї бідних іммігрантів? Що було б, якби він ходив не в елітну школу, а в найдешевшу і найжорстокішу? А тепер позбавимо його люблячої сім’ї, зробимо самотнім і змусимо стати мішенню місцевих негідників. А щойно він почне дорослішати — зробимо його жертвою найтяжчого акне. Генрі, головний герой “Сендвіча із шинкою” (‘Ham on Rye‘), якраз є продуктом такого експерименту. Він також страждає від огиди до суспільства, але вперше його почуття повністю виправдані його обставинами. Цією книгою Генрі ніби промовляє Голдену: “Хлопче, ти береш на себе забагато. Готовий посперечатися, що я виб’ю з тебе усю твою дурість”.
Насилля з ранніх років
«Ми всі були з родин часів Великої депресії, і більшість із нас недоїдала, проте ми виросли великими й сильними. Думаю, багато хто з нас отримав мало любові в сім’ях, і ми не просили ні любові, ні доброти ні в кого. Ми були посміховиськом, але люди намагалися не сміятися при нас.»
У книзі ми спостерігаємо розвиток особистості Генрі з ранніх років до 21 року, коли він закінчує коледж. Ранні роки для нього, звичайно, пов’язані із сім’єю. Він згадує спільні вечері (їжа відігравала важливу роль у їх родині) та рідкісні візити до родичів, які ніколи не повторювалися, бо всі їхні родичі були невдахами чи п’яницями. Батько Генрі мав чіткі принципи та залізне уявлення про те, яким мав бути чоловік, але ніякого уявлення про виховання дітей. Внаслідок його помилок Генрі виросте всім тим, що так зневажав його тато, але про це пізніше.
У міру того, як хлопчик входить у суспільство у початкових класах, він починає спілкуватися з деякими однолітками, потай шукає схвалення та визнання, мріючи про кар’єру у спорті, хоче заявити про себе. У ньому ховаються мрії та потенціал, але він не має сил та можливості реалізувати їх. Початкова школа виявляється концтабором, де одні діти знущаються з інших, і вже тут Генрі дізнається принцип «сильний завжди правий». Герой не любить людей, визнає товаришами лише обраних, бачить і розуміє всю порочність оточуючих (як дітей, і дорослих), але йому залишається лише грати за загальними правилами.
Генрі звикає до несправедливого світу, в якому однолітки б’ють тебе за те, що ти їм не подобаєшся, вчителі не допомагають, а карають тебе за участь у бійці, а потім ти отримуєш ременем від батька, бо йому поскаржилися вчителі. Хлопчика захоплює це коло насильства, і єдиний вихід це спробувати бути зверху ланцюга, отримати владу і силу. Єдиний раз, коли Генрі намагається «бунтувати» проти жорстокості, що вирує навколо, це сцена, де він прагне врятувати білого кошеня, на якого сусідські хлопці нацькували бульдога. Генрі боїться стати на захист, ненавидить себе за свою слабкість, але все ж таки опускає руки, тому що ризикує опинитися в зубах того ж пса. Він тікає, щоб не бачити страшного кінця, і все, що йому залишається тепер у житті, це не стати цим кошеням.
«І от, поки я дивився, місіс Гібсон, одягнена як і зазвичай, підійшла й стала поруч із чоловіком, чекаючи розправи. Старий містер Гібсон був одним із небагатьох чоловіків у окрузі, що мав роботу, але йому все одно потрібно було побачити, як уб’ють кота. Гібсон був таким самим, як Чак, Едді й Джин…
Цей кіт протистояв не лише бульдогу — він протистояв Людству.»
Середня школа
Коли Генрі вступає до середньої школи, ми спостерігаємо, як його потік думок і подій повністю змінює русло. Він не мріє про спорт, більше не намагається грати. Все, що представляє для нього інтерес, це жінки, сексуальність та бажання стати сильним і злим самцем заради самок. Левеня росте, і тепер жорстокий батько, який раніше вселяв у хлопчика жах, сам стає потенційною жертвою.
Генрі не має інтересів, хобі чи занять, і в школі він лідирує у відставанні. Оточення не підштовхує його стати краще, і він лише уподібнюється до людей, які живуть тваринними інстинктами. Його батьки начебто не знають, що таке любов до своїх дітей. Батько щодня практикується в нових тортурах, вигадуючи нові приводи для шмагання (бо це змушує його, безробітного, відчувати себе важливим), а мати ніби зовсім не присутня в житті дитини — Генрі майже ніколи не згадує про неї, хоча вона живе з ними. Мати жодного разу не стала на захист сина.
У результаті батьки навіть не з’явилися на випускний сина. Генрі, що стільки разів погрожував убити батька, потай сподівався побачити його і матір у залі. Він зізнався у цьому ні собі, ні читачеві. Але він довго шукав їх очима.
«Моїх батьків там не було. Я переконався. Я обійшов усе навколо й добре все роздивився. Так було навіть краще. Крутому хлопцеві це ні до чого.»
Що таке американська мрія?
Випадок Генрі сильно контрастує із ситуаціями Клайда з «Американської трагедії» та Холдена з «Ловця у житі». Клайд теж був із бідної родини, але його мати дотримувалася суворої моралі і давала любов своїм дітям, хоч і не розуміла їх. Клайд бачив найкраще життя і прагнув до нього. Голден був із заможної сім’ї і не повинен був думати про фінансові питання; його турбувало не виживання, а примирення із соціумом на духовному рівні. Генрі ж не отримав нічого з того, що мали Клайд і Холден: у нього не було батьківського кохання та опіки, не було перспектив, не було фінансової стабільності та морального орієнтиру. Зрештою, він навіть не мав жодної мрії.
Генрі не спостерігав «найкраще» американське життя, як Клайд, навіть зі сторони, оскільки його оточували такі самі як він. А влитися в суспільство хоча б собі подібних було неможливим з різних причин, але головна — невдачливість головного героя, котрий зустрічався з непереборними перепонами щоразу, коли йому вдавалося щось налагодити у своєму житті. Наприклад, як тільки він отримав шанс піти в хорошу старшу школу, отримати нову перспективу і познайомитися з кимось гідним, він став страждати від страшного випадку акне, через який його навіть усунули від занять.
Акне стало поворотним моментом у його житті. Воно віддалило його від суспільства, зробивши його монстром не лише за його поведінкою, а й за зовнішністю. Генрі закрив собі тему романтики та спілкування з дівчатами, навіть відкривши її. Потенційних друзів він відлякував, і ті декілька, з ким він спілкувався, були покидьками. У школі він не займався спортом, боячись відкрити спортивною формою своє покалічене шрамами тіло, але почав грати у вихідні з місцевими хлопцями. Це було його майже єдиною віддушиною.
«Кожна мить гри була для мене захопливою. Усі ті ігри, які я пропустив, поки косив газон, усі ті ранні шкільні дні, коли мене обирали передостаннім, залишилися позаду. Я розквів. У мене було щось, і я знав, що воно в мене є — і це було чудово.»
Другою віддушиною стали книги, які він читав залпом під ковдрою у своїй кімнаті. У книгах він намагався знайти ті найзаповітніші слова, які пояснять йому суть життя. Але його не залишало відчуття, що він читає всі неправильні книги, тоді як люди довкола прочитали одну єдину, але вірну, яка все їм пояснила.
Життя після школи
Коли Генрі йде працювати до місцевого магазину після випуску зі школи, ми можемо відчути його розпач. Хлопчик, який жив без друзів, кохання, мети та амбіцій загнаний у кут оточуючими та своїм власним тілом. Він не мав бажання досягти чогось, а якби воно й було, то не вистачило б коштів. Він не мав плану. Тільки усвідомлення, що перед ним дорога типового клерка, який матиме остогидлу родину і повторить шлях батька; сіре та плачевне майбутнє.
«Яким виснажливим часом були ті роки — мати бажання і потребу жити, але не мати на це здатності.»
У магазині Генрі невідворотно зустрічає хлопців зі школи, які його, звичайно, дражнять: цікаво подивитися, як найзнаменитіший «поганий хлопець» тягає коробки в магазині. Нагадую, що Генрі не має ні плану, ні мети, ні бажання щось утримати у своєму житті, а тому він вибирає хвилинне задоволення від бійки з кривдником замість того, щоб зберегти робоче місце.
Головний герой живе у постійній апатії. Він не знає, що таке прагнення та перемоги, тому отримує адреналін від приниження інших, навіть своїх друзів. Сильні люди лякають його і спантеличують, а слабкі дають йому можливість самоствердитися і опустити кривдника на свій рівень. Змагання з випивкою, азартні ігри та інші можливості отримати швидкі гроші – це спосіб головного героя довести собі, що він «досить поганий», щоб переграти в цьому інших; але при цьому достатньо розумний, щоб не жити за загальними нудними правилами.
Він стає всім тим, чого так боявся його батько: п’яниця, гравець і невдаха. Чи можемо ми звинувачувати його в цьому?
Голден і Генрі
Образ Генрі перегукується з образом Голдена з «Ловця у житі» більше, ніж здається. Почнемо з того, що Генрі не був поганим за характером, а лише скривдженим та нещасним. Генрі має такі позитивні якості як співчуття, доброта, і він вміє відрізняти погане від доброго. Він співчував кошеняті, на яке нацькували бульдога, він вважав неправильним давати дитині алкоголь, і він проводив свого друга Беккера на війну, коли ніхто не міг скласти йому компанію. Але він навчився ховати ці якості, тому що нікому не слід бачити його слабкість. Він спостерігає за жахливими вчинками своїх друзів, не висловлюючи заперечень, адже таким є світ. Зовні Генрі стає одним із тих, кого так зневажав Голден за їхню грубість і пихатість. Але в душі він так само бунтував проти суспільства і був ним поранений.
Генрі заявляє, що найкраще він почувається не в компанії з кимось, а на самоті. Люди могли завдати йому болю, могли підвести його, зробити щось погане. На самоті він був у безпеці, але залишався самотнім. Насправді він прагне суспільства, коли кличе сторонніх людей випити з ним, продовжує ходити до коледжу, хоча в цьому немає потреби, і щоразу повертається до своїх товаришів після чергової бійки.
Сама книга «Сендвіч із шинкою» ніби служить відповіддю на всі мелодраматичні твори, які прочитав Генрі і в яких не міг знайти себе. Стиль написання перегукується з «Ловцем у житі» — головний герой ніби сам оповідає про події свого життя, просто й відкрито, ніби спілкується з читачем. Це книга, яку Генрі марно прагнув знайти в місцевій бібліотеці — така, яка чесно тобі розповість про іншу сторону життя і поверне тебе в реальність.
«Книги можуть робити тебе м’яким. Коли ти відкладаєш їх і по-справжньому виходиш назовні, тобі потрібно знати те, про що вони ніколи не говорили.»
Залишити відповідь