Сюжет
Джін-Луїза живе у Нью-Йорку і щорічно приїжджає на кілька тижнів додому до Мейкома. У неї немає матері, і все життя вона жила з батьком і старшим братом, який якийсь час тому помер від зупинки серця — як і її мати, коли Джін-Луїза була маленька. Все дитинство брата та сестру виховувала чорна служниця Келпурнія. Крім сім’ї, вдома на неї так само чекав наречений Генк, якому вона не обіцяла весілля, але який вважав її своєю.
У свій останній візит вона зауважила, що її домашній світ змінюється. Батько через артрит все менш рухливий, його доглядає його сварлива сестра. Генк придбав місце поруч із її батьком, і тепер будує кар’єру юриста. А у місті назріває конфлікт чорних та білих. Джін-Луїза звикла жити у своєму маленькому світі, і всі зміни, навіть найменші, важко на ній позначалися.
Першим ударом для неї стало те, що вона побачила батька та Генка на міському засіданні, де висловлювалися расистські промови. Все життя вона росла в оточенні чорних і не терпіла неприязні до них, а тому не могла збагнути зради своїх близьких. Другим ударом стала зустріч із Келпурнією, яка раптом, після стількох років, стала ставитися до неї як до чужої.
Джін-Луїза якийсь час переживає кризу ідеалів, але в результаті вона зуміла зрозуміти рідних. У цьому їй допоміг її дядько (брат батька), який грубо, але дієво пояснив їй ситуацію. Виявилося, що Аттікус і Генк мали свої мотиви робити те, що вони робили, хоч вони і ніколи не були расистами.
Аттікус переживав за майбутнє штату та країни, яку можуть раптово очолити люди, які не мають належної освіти та досвіду. Доводилося натискати на гальма і до певної міри йти за руку з тими, хто висловлював найогидніші та найрадикальніші погляди.
Генк не мав привілею люто захищати свою точку зору. Так як його сім’я не вкоренилася належним чином у Мейкомі, де все ще панували старі традиції, його приймали лише доти, доки він був «своїм». Він легко міг втратити свій статус, а тому мав бути вкрай обережним у своїх словах і діях — те, що Джін-Луїза назвала боягузтвом, було просто необхідністю для виживання.
У результаті Джін-Луїза примиряється з дійсністю. Також вона нарешті приймає рішення розірвати романтичні стосунки із Генком.
Аналіз
Цю книгу я прочитала до того, як дісталася до «Вбити пересмішника», а тому вона не викликала в мені розчарування. Вважається, що саме «Іди, вартового постав» була першою книгою Гарпер Лі. Прочитавши цю історію, редактор порадив написати роман про дитинство Джін-Луїзи, і саме він став культовим.
Для мене «Іди, вартового постав» — про падіння ідолів та пізнє дорослішання дівчини, якій давно настав час відокремити себе від дитячих ідеалів і знайти свій голос.
Джін-Луїза жила з тим, що називають дитячим максималізмом. Вона все ділила на чорне та біле і будь-яке відхилення від її власної «правильної» думки розцінювала як зраду.
«Якби Джін-Луїзі вистачило проникливості подолати перегородки свого вимогливо-розбірливого, замкнутого світу, вона зрозуміла б, що все життя страждає на вроджений дефект зору, на який не звертала уваги ні вона сама, ні найближчі їй люди, – вона не розрізняла кольори.»
Мені дуже подобається ця цитата, яка розкриває головний конфлікт розповіді. Джін-Луїза «не розрізняє кольори», оскільки живе ідеалом свого батька, який збудувала в голові сама зі своїх дитячих уявлень. Правда може бути лише одна, правильний вчинок – лише один; те, що зробив би її батько Аттікус, у її розумінні. Вона не давала нікому шансу на слабкість і на свій погляд на речі; не помічала, що крім чорного та білого є ще безліч кольорів та відтінків, на які можна і треба зважати.
Інше трактування цієї цитати мені подобається ще більше. Героїня «не розрізняє кольори» людей – їхні зовнішні відмінності. У той час як світ ділить суспільство на чорних та білих, для Джін-Луїзи це одні й ті самі люди. Не розрізняючи кольору їхньої шкіри, вона з однаковою повагою береже межі кожного.
«Я росла в оточенні чорношкірих: Келпурнія, і сміттяр Зібо, і садівник Том, і багато-багато інших. Навколо мене були сотні негрів – вони працювали на полях, збирали бавовну, мостили дороги, пилили дошки і з них будували нам будинки. Вони були бідні, вони були неохайні і недужі, часом серед них траплялися ледарі й лежні, але жодного разу в житті не спало мені на думку, що треба зневажати їх або побоюватися, грубувати їм, обійтися з ними погано — і мені це зійде з рук. Ці люди існували за межами мого світу, а я — за межами їхнього світу, і на полюванні я не забредала на їхню землю — не тому, що це земля чорношкірих, а тому, що ні на чию землю забредати не належало.»
То чому ж книга називається «Іди, вартового поста»? Назва дуже цікава. Вперше автор відсилається до неї в момент, коли Джин-Луїза зазнає свого найсильнішого розчарування у близьких.
«Мабуть, я сліпа. Я жила із заплющеними очима.
Мені й на думку не спадало заглядати людині в душу — я дивилася тільки в обличчя. Вчора у церкві сказали: «Іди, вартового постав». До мене теж треба вартового приставити. Вартового і поводиря, щоб водив мене і щогодини повідомляв, що бачить. Щоб казав мені: це ось чоловік сказав словами, а це мав на увазі, щоб провів межу посередині і показав – ось тут ця справедливість, а он там та, а потім пояснив, у чому різниця. Щоб вийшов і оголосив: не можна двадцять шість років поспіль людину розігрувати, навіть якщо виходить дуже смішно.»
Вартовий — перекладач між нею та іншими людьми, який допоможе їй розібратися в їхніх мотивах і більше ніколи не відчувати розчарування; бачити дійсність відразу такою, якою вона є. Джін-Луїза була впевнена, що жила все дитинство в обмані, і що ті цінності, які доносили їй її близькі, зовсім не були справжніми думками та намірами цих людей.
Друге посилання на назву знаходиться ближче до кінця книги.
«Кожна людина – острів, Джін-Луїза, кожна людина — вартовий своєї власної совісті. Колективної совісті немає.»
І все ж таки вартовий, якого треба поставити — охоронець совісті. Той, що повинен дотримуватися душевної чистоти людини і захищати її від злого наміру. Головний урок, який мав бути засвоєний героїнею, це те, що вона зобов’язана відокремити свій погляд на світ від бачення свого батька. Прийняти батька як людину, а не як ідола, чиє слово — закон. Відтепер він не сторож її совісті — вона сама відповідає за неї, а це також означає, що вона в праві чинити так, як вважає за потрібне саме вона, а інші в праві чинити так, як їм велить їхній власний розум і совість. Вона може розділяти погляди батька, але вона не має ототожнювати себе з ним. Це нова форма свободи та необхідний етап зрілості.
«— Зрозумій, дитино, люди можуть не погоджуватися з ку-клукс-кланівцями, але навіть не намагаються перешкодити тому, щоб ті нап’яли свої простирадла і виставляли себе на загальне посміховисько.
Навіщо ви пустили містера О’Хенлона? Він виявив бажання.
Боже мій, що я наробила?»
Розбивши своїх ідолів, героїня нарешті збудувала свою особистість. Це не означає, що відтепер потрібно відкинути розуміння того, що колись вважалося правильним та неправильним. За правду можна і потрібно боротися, але існують різні способи боротьби, і вони різняться залежно від можливостей та бажання індивіда.
Аттікус не вважав за потрібне боротися з расистськими думками городян методами своєї дочки, яка б нізащо не поставила себе поруч з ненависними їй людьми. Він здатний навіть сісти за стіл з людиною, погляди якої зневажає; а ще він здатний мовчки дати цій людині слово, чудово розуміючи, що ніхто не сприймає ці слова всерйоз. І для того, щоб боротися з ідеєю, яку несе супротивник, іноді краще дати їй прозвучати і донести до інших її абсурдність, ніж активно виступити проти із самого початку.
Генк ніколи не приймав расизм, але він опинився за одним столом із ворогом не з приязні, а з необхідності. Ставши для всіх городян Мейкомба чужим, йому нічого не залишалося б, як поїхати. Але навіщо їхати, коли ти можеш справді стати в нагоді там, де ти є? Ніхто краще за нього й Аттікуса не знав своєї справи, ніхто не мав тих самих твердих моральних принципів, і ніхто не зміг би його замінити.
Йому доводилося мовчки приймати те, що Джін-Луїза з люттю відкинула б, але не маючи її привілеїв, йому нічого не залишалося, окрім як завзято виборювати своє місце під сонцем.
Якось він скаже своє слово чітко та ясно.
Залишити відповідь