«Чому я не щаслива? Я люблю тебе, я люблю Вінсента та Луїзу. Мені подобається все, що маємо. Але іноді здається, що цього недостатньо, і що ніколи нічого не буде достатньо. Тоді мені просто хочеться піти і ніколи не повертатися, і я не знаю, чому».
Сюжет
Звичайна сім’я живе в Мюнхені: впевнена в собі але загадкова мати, полохливий батько та троє дітей: закритий у собі Марті, дівчинка-феєрверк Ліз та головний герой Жуль. Якось їхні батьки їдуть у поїздку та розбиваються в автокатастрофі, і діти змушені виживати в інтернаті.
Жуль, такий впевнений у собі раніше, стає закритим ізгоєм. Ліз живе своє бунтарське життя і практично не спілкується з молодшими братами. Марті також не приходить на допомогу своєму братові, живе навчанням і своєю дивною компанією фріків інтернату.
Якось до Жуля підсідає дівчинка — Альва, яка теж має багато дитячих травм. Як з’ясується пізніше, її старша сестра зникла, через що та була на межі суїциду, батько втратив себе і потрапив до клініки, а мати не приділяла дівчинці уваги. Жуль та Альва стають друзями.
Перед випуском Жуль пропонує Альві повернутися до Мюнхена і разом ділити квартиру. Але в день їхньої спільної вечері він бачить її в її кімнаті в розпалі статевого акту. З того часу вони більше не спілкуються.
Після випуску Марті створює фірму, що має великий успіх. Після продажу бізнесу він отримує величезну суму грошей та живе зі своєю нареченою, викладаючи в університеті. Ліз не закінчила школу і втекла з інтернату, і лише через роки знову з’являється у житті своїх братів. Вона наркоманка, але пишається тим, що побачила світ. Жуль закінчив навчання на юриста, але не хоче працювати у цьому напрямі. Він довгий час намагається стати фотографом, відчуваючи провину перед батьком, який хотів прищепити любов до фотографії синові. Але в результаті до 30 років він одинак, що не зміг реалізувати себе, і страждає через невдоволення життям.
Одного разу Альва знову з’являється в його житті — вона півроку прожила в Новій Зеландії на практиці, потім її занесло в Росію (вона була в захваті від російської літератури), і тепер вона дружина відомого російського письменника, який старший за неї десь на 25 років. Жуль проводить майже рік у їхньому маєту біля гір в Австрії. Романов (чоловік Альви) намагається писати і бореться з Альцгеймером, а Альва страждає від того, що його розум згасає. Вночі вона ходить на тривалі прогулянки, під час яких мріє не повернутися додому.
Романов бачить, що Жуль поступово спокушає його дружину, але не проганяє його, хоч і дає зрозуміти, що цього не потерпить. Згодом хвороба Романова стає все гірше, і одного разу Жуль знаходить його в сараї, де зберігається його зброя. Він дає Романову до рук гвинтівку, щоб той закінчив свої муки.
Через час Альва та Жуль створюють сім’ю, у них 2 дитини. Жуль працює у видавництві (після того, як він відредагував і випустив записи Романова, його нарешті помітили). Він мріє написати книгу, але не може. Ліз, як і раніше, метається, хоч і кинула наркотики; Марті пожинає плоди своєї праці і живе в достатку зі своєю дружиною, викладаючи в університеті. Альва в душі не може здобути щастя, хоч і живе в любові до чоловіка та дітей.
Якось Альва дізнається, що в неї рак. Вона долає його один раз, але хвороба через час повертається і забирає її. Жуль нарешті наважується написати книгу про своє життя і живе далі.
Аналіз
Роман побудований на саморефлексії головного героя Жуля — розповідь починається з моменту, як він потрапив в аварію, і по мірі того, як він одужує в лікарні, ми заглиблюємося в його минуле і намагаємося з’ясувати, чи був інцидент викликаний необережністю або ж усвідомленим наміром. Ми спостерігаємо трагічне дитинство головного героя, похмуру юність, безуспішні пошуки себе в молодості та розпач. Альва стає єдиним промінцем світла, яке розсіює темряву його душі в шкільні роки, і яке потім надовго його покидає. Коли Жуль, після багатьох років, возз’єднується з Альвою, нам здається, що ось-ось за рогом на них чекає happy end. Але знання про теперішні обставини Жуля — про те, що щось таки змусило його втекти вночі на мотоциклі, маючи маленьких дітей — не дає нам повністю забутися, і, перебуваючи у постійній напрузі, ми очікуємо на головний удар.
Спочатку було важко продиратися крізь сторінки, бо я знала, що в’язну в темряві роману все більше, і що ця безпросвітна імла не розвіється. Але ближче до фіналу я проковтнула його шматками, сподіваючись, що кінець книги позбавить мене від страждань через долю Альви.
Однак, ця книга сподобалася мені набагато більше, ніж “Fast genial” (перша прочитання мною книга автора), де мотиви героїв здавались незрозумілими та штучними. У романі “На межі самотності” є глибина, і найголовніше, я побачила в героях себе. Я повірила в нього.
У мені відгукнулися одразу кілька героїв. По-перше, Альва. Вона зламана, і життя не було до неї миле. Ми так і залишаємось у здогадках щодо деталей того часу, що вона провела за кордоном, але те, що нам відомо, змушує їй співчувати. Втрата сестри та батька, холод матері, постійна відчуженість — їй не вистачало рідного тепла, і вона, на жаль, шукала його в невірних джерелах. Від того, що вона тривалий час залишалася замкненою в собі, створювалася недомовленість між нею та Жулем, а це призводило до частих невірних рішень. Вона так і не змогла розслабитися та зажити щасливо, навіть маючи коханого чоловіка та дітей. Зрештою, після стількох життєвих розчарувань, їм удвох із Жулем було важко по-справжньому повірити, що всі труднощі залишилися позаду, і що залишається тільки вірити у краще.
Мене зачепило, коли Жуль побачив Альву вночі, коли вона плакала на ліжку через те, що вона ніяк не може стати щасливою, хоч у неї, здавалося б, є все. Я не хочу засуджувати Альву, тому що такий стан може відвідати будь-кого, незалежно від якості життя та зручностей навколо. Дівчині потрібна була допомога, вона не справлялася зі своїм станом сама, і в момент, коли вона сказала ці слова Жулю, мені стало його дуже шкода. Такі слова від другої половинки здатні перевернути твоє життя.
Зрештою, Жуль. Загублений у собі та у своєму минулому; у його житті багато що пішло не так і визначило його долю. Мені сподобалися його міркування про те, що є реальним в наших особистостях: якби все склалося інакше, що залишилося б у нас і в нашому житті незмінним? Що в ній справжнє, а що спричинене впливом середовища та обставин? Якби життя було в якихось моментах простіше, якби не трапилось тих нещасть, якби воно було рівніше — ми були б іншими і зовсім не там, де ми є. Але те, де ми є, і є наш true ending. І якби все було інакше, ми не зустріли б тих найдорожчих нам людей.
Також у мені відгукнулося прагнення Жуля писати і неможливість цього. Альва назвала його «охоронцем спогадів» за те, як він дбайливо зберігає спогади свого дитинства. На думку Жуля, якщо він їх не збереже і не віддасть світу, не напише про них, вони кануть у небуття, ніби їх ніколи не було; ніби все його життя не мало значення.
«У моїй голові є королівство з усіма цими майже напівзабутими життєвими супутниками. Я хочу врятувати їх усіх від зникнення, інакше вони начебто ніколи не існували»
Зрештою, Жуль знайшов свій голос саме у своїх спогадах. Коли він прийняв своє минуле і заговорив про нього на папері, він не тільки знайшов своє літературне джерело натхнення, але й зміг відпустити його. І коли він його відпустив, він зміг відчути душевний спокій.
Питання, яке залишилося для мене відкритим, це справжній мотив Жуля, коли він передав Романову гвинтівку. Незважаючи на те, що дуже легко повірити в те, що він зробив це заради власного егоїстичного щастя, я все ж таки схиляюся до того, що він вірив, ніби робить евтаназію. Я не прагну його судити, хоча не можна заперечувати, що такий гріх на душу наважиться взяти далеко не кожен. Хто готовий все життя страждати від того, що спричинив припинення чийогось життя? Їхні стосунки з Романовим були дуже дивними. Я не була здивована, коли Романов намагався розмозжити його голову об стіл, дізнавшись про зраду дружини; я була здивована, коли він залишив Жуля жити вдома і далі. І все-таки, Жуль залишився у його зошит “другом”, і сам Жуль ніколи більше не прагнув змінити цю, нехай помилкову, думка про себе. А тому він вважав, що вчинив так, як зробив би друг — позбавив хворого страждань.
В результаті, я рада, що пророцтво Ліз про те, що вона піде з життя, як тільки все прийде до ладу у її братів, не справдилося. Ліз вагітна, Жуль знайшов внутрішній спокій, та й у Марті все гаразд. Кожен з них пройшов свій складний шлях, але так чудово, що вони залишилися єдиними.
Залишити відповідь